Історія розвитку української народної вишивки.

,5 марта 2014

Корені виникнення української народної вишивки, як вида мистецтва, сягають у глибину віків.

Мабуть, ми вже ніколи не зможемо довідатися про те, хто і коли вперше втілив в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття. Наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва, через недовговічність тканини та ниток. Адже зразки найдавнішої вишивки у музеях Європи віднять до V ст. н.е., а пам'ятки української вишивки збереглися лише за кілька останніх століть (у музеях найбільше вишивок XIX ст.).

Елементи символіки сучасних орнаментів української народної вишивки подібні орнаментам, якими прикрашали посуд давні мешканці території нашої країни -

трипільські племена (доба пізнього неоліту і початку періоду бронзи). Вишивкою був прикрашений одяг у скіфів - мешканців причорноморських степів, про що свідчить давньогрецький історик Геродот.

Відомо багато археологічних доказів відносно давності і поширеності народних звичаїв вишивати одяг. У селі Мартинівка Черкаської області було знайдено скарб (який датується VI ст. н.е.). Серед інших речей тут було виявлено срібні бляшки з фігурками, чоловіків, одягнених у широкі сорочки з вишивкою на грудях (так одягались українські селяни).

Арабський мандрівник Ібн-Фадлак (X ст. н. е.) у своїй оповіді про русів зазначав, що вони мали вишитий одяг.

У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Археологічні розкопки, підтверджували значне поширення вишивання у стародавньому Києві на фібулах і срібних браслетах XIII ст. зображено постаті в сорочках з широкими вишиваними манишками. Творче спілкування з іншими народами мало певний вплив на техніку художньої вишивки майстрів Київської Русі, але в своїй основі вона залишалась самобутньою. Народ знаходив і стверджував власний, оригінальний стиль.

З первісного заняття вишивка згодом перетворилася у ремесло, яке потрібно було добре знати. Відомо, що першою школою на українській землі, у XI ст. організувала сестра Мономаха Ганна. В ній навчали майстринь, котрі вишивали речі церковного вжитку, князівський одяг тощо.

Численні такі майстри були в XVIII ст. при монастирях, поміщицьких садибах. Тут вишивали одяг, скатерки, рушники та ін. Ці вироби здебільшого призначалися для продажу. Поступово формуються значні вишивальні центри.

У другій половині XIX ст. знову виник інтерес до національного народного вишивання атрибутів, символіки. Ручне вишивання, як основа існування такого виду народного художнього промислу не могло бути конкурентноздатним з промисловістю. Намагання різних товариств, організацій, установ (наприклад "Просвіти" земств, різних шкіл, курсів при них) щодо збереження, та дальшого розвитку цього виду народної художньої творчості могли дати бажаних результатів у конкурсній боротьбі з промисловим виробництвом.

Основне призначення вишивки - прикрашувати одяг, інетр'єно-обрядові тканини - вона стала майже виключно домашнім заняттям.

Кінець XIX - початок XX ст. - це період, коли вишивка набула масового застосування на жіночому і чоловічому одязі вишивання, образний, орнаментальний лад, набувають чітко означених рис.

Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні техніки, яких на Україні відомо біля ста. Окремі вишивальні техніки характерні для різних етнографічних районів України, а деякі зустрічаються також у білоруській і російській вишивках.

Сорочки на Полтавщині вишиваються головним чином білими нитками, дуже рідко червоними або сірими. Манішки білих сорочок у старих зразках прикрашалися білим візерунком, виконаним гладдю. Візерунок обводився чорними або кольоровими смугами. Техніка вишивання - шов “уперед голкою”, “хрестик”, шов “за голкою”.

Техніка вишивання Харківської області має дуже багато загального з формами вишивки, що установилися в центральних областях України, але їй властиві і зовсім своєрідні поліхромні орнаменти, створювані напівхрестиком або хрестиком. Ці орнаменти вишивають переважно грубою ниткою, унаслідок чого візерунки створюють враження рельєфних.

Вишивки Полісся - простій і чіткі по композиції. Ромбоподібна лінія геометричного візерунка повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по білому-сірому тлу льняної полотнини - графічно чітка.

Своєрідною вишивкою здавна славилася Волинь. Візерунки геометричні, чіткі і прості по композиції. Чіткість ритму підсилюється однобарвністю вишивок, виконаних червоною ниткою на білій-сірій полотнині. Вишивки північної Волині вражають своєю вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви.

Для Чернігівської області характерні білі вишивки. Геометричний або рослинний орнамент вишивається білими нитками або ж із украпленням червоного і чорного. Виконується дуже дрібними стібками, що нагадує бісерні вишивки, характерні для чернігівських сорочок.

Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометризований орнамент зі стилізованими гронами винограду, кольором хмелю чи восьмипелюстковими розетками, ромбами, квадратами. Основні кольори вишивок Київщини - білий, коралово-червоний, відтінений чорний.

У південних областях України техніка вишивки має багато загального з устояними формами центральних районів, однак їй властиві і цілком своєрідні поліхромні орнаменти, виконувані напівхрестиком або хрестиком.

Для подільських сорочок характерні барвистість і розмаїтість швів. Типовим є мережка “павучками”, якою примережують вставки на рукави, клинці. Використовується і кольорова мережка - “шабак”. В орнаментах подільських вишивок переважає один колір - чорний з великим або меншим украпленням червоного, синього, жовтого або зеленого. Найбільш поширені одноколірні (червоні і чорні) вишиванки, рідше - двох - і триколірні.

На півдні Тернопільської області типовою є вишивка бавовняними нитками зі згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує високий рельєф і колірний ефект. Такі вишивки розміщають уздовж усього рукава повздовжніми або скошеними смугами від полички до краю рукава.

Велике багатство технік вишивання характерно для Вінницької області: низь, хрестик, вишивка розписом, настилання, верхошов (верхоплут), зерновий висновок, вирізування; різноманітні види чорних, білих і кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовуються і допоміжні - вишивка розписом, шов “уперед голкою”, контурні шви, якими обрамляють і з’єднують окремі елементи композиції.

Характерною рисою етнографічного району Карпат і Прикарпаття є велика кількість окремих частин регіону зі своїм колоритом. Кожне село відрізняється від інших своєрідністю вишивки, багатством орнаменту і неповторністю квітів.

У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи візерунків. У південних районах орнамент вишивок геометричний, біле тло не заповнюється, що додає візерункам прозорість і легкість.

На Буковині крім рослинних і геометричних мотивів користуються зооморфною, вишиваною гладдю (білою), дрібним хрестиком, штаповкою, крученим швом. Вишивальний матеріал - бісер, шовк, вовна, срібні і золоті нитки, металеві блискітки.

Гуцульські вишивки характеризуються розмаїтістю геометричних і рослинних візерунків, безліччю композицій, багатством сполучень квітів, головним чином червоного з жовтий і зеленим, причому домінує червоний колір. Два або три відтінки жовтого кольору прояснюють вишивку і додають їй золотавий відблиск.

Для вишивок Закарпаття характерним є мотив зиґзаґ (”кривуля”) у різних техніках виконання. Колірна гама вишивок досить широка: червоний сполучається з чорним (при цьому виділяється один колір - чорний або червоний), застосовуються як білий, так і багатобарвний орнаменти.

Історією визначена особлива роль вишивки в духовному життя людини, створені естетичного середовища у праці, відпочинку, святкуванні. Вишиті одяг, рушники, скатертини, завіси тощо, які організовують інтер'єр житлових і ритуальних споруд, супроводжують свята, обряди, несуть в собі не тільки матеріально-практичну, а й духовно-естетичну функції. З давніх-давен і до сьогодні вишивка виступає як естетичне духовне самовираження народу, його морального етикету, як утвердження краси земного життя.

Аналіз, вивчення вишивки в соціологічному аспекті пов'язані з основнимавтором - жінкою. Вона по-іншому творила в кожну епоху, залежно відсоціально-історичних факторів, втілюючи у вишивці глибину філософськоїмудрості життя, вміння вносити в нього красу, доброту ніжність. Одні іті ж жіночі руки легко і вправно виготовляли тканини, шили одяг,вишивали його, прикрашали хату, готували їжу, випікали з шишками хліб,коровай, калачі, книші тощо. І завжди в усьому непохитна вірністьнародним традиціям і чуйність до всього нового, прогресивного. Ніколи непереривався зв'язок художніх традицій, як і постійні процесивзяємозв'язків і взаємовпливів з іншими видами народної творчості тамистецтва.

Поделиться: